На дні замерзлої калюжі

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»

Скоцюрбилась душа осіння,

Поміж крихких уламків стужі

З небес благаючи спасіння.

Дерева, що в прощальній змові

Схилилися на тлі дороги,

Не спинять наступи зимові,

Хіба притрусять листям трохи.

А сонце воронню на втіху

З-за хмар зашерхлого світання

Сипне з холодних снів на кригу

Скупе промінне подаяння.

І я, що край калюжі мрію,

Змиритися з зимою мушу!

Та все ж, хоч спомином зігрію

Осінню скрижанілу душу.

Візьміть участь в обговоренні

30.11.2013 22:36 Антоніна Грицаюк

Так трішки налякала зима та видно змилувалась) Вірш сподобався!

29.11.2013 22:11 Марієчка Коваль => ©

блін, та це просто клас.)) я вчора на зупинці з холодної радості аж співала))) щоб потім в маршрутці зуміти сказати куда мені їхать)так було морозно і незвично. Геть передалося з вірша. І мрії.. куди з без них. Хоча вони теж підмерзли, а як одягати їх хз.
Гарний вірш. Дарує надію.

29.11.2013 21:19 Оля Стасюк