02.12.2013 02:22
for all
148 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Ем Скитаній

но кто-то маску вдруг содрал

с лица уродливого века

и поражённый увидал

предназначенье человека.


и тут же бросился он в бой,

с открытым ринулся забралом.

ему я крикнул - эй! постой! -

но как подкошеный упал он.


я на коленях перед ним

среди живых, ещё не павших

средь дыма, крика и резни

во имя наших душ пропащих.


в кровавых отблесках огня,

в пыли промчавшихся событий

стою усталый грустный я,

не понимаю мордобитий.


и в толк никак я не возьму -

что значим мы и жить что значит,

какой удел мне самому

в сей жизни суетной означен?..



Немирів - Роздол - Львів, 1971-72гг.

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 02.12.2013 17:52  © ... => Оля Стасюк 

з приводу чого це було написано - вже й не згадаю...знаю, що ті роки (71-72-гі) були дуже скрутними для мене - тоді впали рожеві окуляри, крізь які дивився у світ...але це вже я розумію з відстані років...дякую за відгук на віршик, Олю! 

 02.12.2013 17:48  © ... => Тетяна Белімова 

що да, то да... 

 02.12.2013 11:16  Оля Стасюк 

Вірш неймовірно сучасний... і не скажеш, що написаний давно... спасибі за гарні враження! 

 02.12.2013 10:38  Тетяна Бел... => © 

Мордобій важко зрозуміти. Мені здається, всі проти цього.