...Дід вірить в мене - України сина!
Не міг пройти повз такої щемної історії...
Вам розповім історію одну:
В революційний час Євромайдану
Сидів мій дід і я його онук -
Дивилися новини вранці-рано.
Почувши і побачивши Майдан,
Мій любий дід, що воював роками,
Що бачив, пережив чимало ран,
Стирав з обличчя сльози рукавами.
Закляк і я, в середені ж кипів:
Пекло в душі за неньку Україну...
Думки мої дідусь прошепотів,
І я підтвердив: "Їду... Їду... Їду!"
" - Поїдь, онучку, ти потрібен там..."
Підвівся й з-під матрацу вийняв гроші.
" - Собі на чорний день тут наскладав,
Та чорні дні постукались раніше..."
Майдан гуде, скандує - "Банду геть!.."
І я - його малесенька частина.
А дід тим часом відганяє смерть
І вірить в мене - України сина.
