Лілія Гуменюк Асфальтоване пекло доріг
Асфальтоване пекло доріг
Простягає сторукі обійми.
Де ти, де, мій міський оберіг?
Місто дочку села взяло в прийми.
Я у центрі асфальтного пекла.
Опускаюся на коліна.
Ліс і луг обміняти на нетрі
Височезних домів я посміла.
Заблудилася на дорогах
Асфальтованих і прямих.
Навкруги – з людських спин облога.
«Ти – сама, і окремо – ми».
Місто. Йду і тихесенько каюся.
Як же жити, як жити мені,
Коли навколо шиї стискається
Асфальтований восьминіг?
01.03.2012 14:00 Сашко Новік |
 сподобалось |
13.04.2009 23:09 Микола Щасливий |
 Не можна себе вважати недостойним нікому, ми завжди можем більше, ніж вважаємо, а точніше - можемо усе! |
13.04.2009 22:17 © ... |
Панове! |
13.04.2009 20:09 Микола Щасливий |
Суворий філософ у нас:) .. а вірш мені сподобався, у мене є схожий, треба буде опублікувати... |
13.04.2009 20:01 Суворий |
 Боюсь що восьма ногами справа тут не обмежується. Тут і дашок їде, і здоровячко не те та ще й котиться по похилій площині.... |