Роберт Рождєствєнський "Темнішає"
Темнішає.
Спека у лісі відчутна...
Та я не про це!
Не про це
абсолютно.
Я знаю, як тяжко родитися
слову.
Коли воно істинне.
І безумовне.
Прозоре.
Поки що ні в чому не винне.
А ти
через силу гризеш пуповину,
метаєшся:
— Люди!
Ви слово
шукали.
Беріть же!
Допоки його не збруднили. Пошвидше!
Хто-небудь хай стане
пророком...
Завмерла жара над високим порогом.
Зозуля чаклує:
чи чіт – чи то лишка.
І коник край вуха потріскує тишком.
Шепоче мурашник.
Ворона фальшивить.
Квіткове стебло під бджолою пружинить.
Готові до полудня жителі ясел.
Зеленою хмарою мріється ясен.
Він щось там бурмоче пихато
і глухо.
Такий величавий,
що зовсім безглуздо
вбиратись пророком,
вважатись поетом...
Та все ж не про це я!
Не це є секретом.
.........................................
Смеркается.
Пахнет леском перегретым...
Но я не об этом!
Совсем
не об этом.
Я знаю, как трудно рождается
слово.
Когда оно истинно.
И безусловно.
Прозрачно.
Пока что ни в чем не повинно.
А ты,
надрываясь, грызешь пуповину
и мечешься:
— Люди!
Вы слово
искали.
Берите!
Пока его не затаскали.
Скорее!
Пусть кто-нибудь станет
пророком...
Нависла жара над высоким порогом.
Кукушка старается:
чет или нечет.
У самого уха стрекочет кузнечик.
Шуршит муравейник.
Ворона фальшивит.
И стебель цветка под пчелою
пружинит.
Готовятся к полднику жители ясель.
Зеленою тучею кажется ясень.
Он что-то бормочет надменно
и глухо.
Он так величав,
что становится глупо
рядиться в пророка,
считаться поэтом...
Но я не об этом!
Совсем
не об этом.
