Сном зима вечорова...
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Сном зима вечорова неспішно
Синьо в присмерк сніжить де-не-де.
Сонце в хмар сивині
Жарко мліє в огні,
Мить – і в пелену ночі впаде.
Вітерець, що розбурхував сніжно
Присмерковий палкий краєвид,
Стих у хмарній імлі
І сріблить до землі
Клена трепетним інеєм з віт.
Хміль заграв до небесного донця
Зачарована ніч допила.
Смакувала б іще,
Тільки сонце пече,
В пелені догоряє дотла.
Та й не стало гарячого сонця
Край морозних лунких безголось,
Хмар огненне зело
Теж за обрій стекло.
Тихо-тихо… Аж серце зайшлось.
