04.01.2014 01:28

18+

583

5 | 5

 © Оля Стасюк

Проводжаючи старий рік

з рубрики / циклу «Зима морозна»

Рік старий не став якимсь пророчим,

Незвичайним теж він щось не став:

Залишилися червоні очі

Й зовсім не ціловані вуста.

Залишились дивні сподівання,

Купа нерозв’язаних проблем...

Тільки місяць, що пропав ще зрання,

Кинув в очі зоряним вогнем.

Знов ялинка, знов – якась пахуча,

Але мертва, майже як слова.

Вранці пташка кинулася з кручі, -

Може, це була чиясь душа.

Не приніс нічого рік старезний,

Ех, такий старий, як весь наш світ.

Тільки у парку дубок кремезний

Похитався раз мені услід.

Тільки раз, іще колись весною,

Десь далеко, ген аж на горбку,

Бачила, подібного з тобою,

Синього метелика в бузку.

Тільки раз боліло раз – й навіки,

І мільйони раз – аж по межі.

Трохи рвалася душа із криком,

Але все глушили спориші.

Тільки раз нарцис розкішний зрання,

Вирішивши, що тебе знайду,

Говорив мені щось про кохання

І накликав словом цим біду.