Співчуття
Її зустрів у днини на краю.
Вона стояла тиха й одинока:
Срібляста шкіра, смутку поволока
У зорах, що губилися в гаю.
Рукою обійняв тендітний стан.
Вона здригнулась, та… не відступила.
Я запитав: - «Кого шукаєш мила,
В діброві поміж липових сутан?»
Мов подих вітерцю, сказала з болем:
- «Там клен стояв… допоки буревій…»
І сліз роса осипалася з вій
На соняхи, що мандрували полем.
Замовкнув я допомогти не в змозі…
Вона ж шептала в сяйну пектораль:
- «Він там! Я знаю!..»
Місяця кришталь,
Котив байдужо на нічному возі…
Крізь прах зірок, у безпритульну даль,
Я вартовим вдивлявся, аж до болі.
Жалів перстами кучері тополі,
Посмучені у темряви мигдаль.
