Самотня
Стискає в грудях міцно, аж до болю,
Поранена душа вже ледве дише,
Розпечений комок блукає в горлі,
А навкруги стоїть предсмертна тиша.
За що? Навіщо? всі оці страждання
Я ж не прошу нічого неземного,
Лише краплину щирого кохання
Але безмежного, єдиного, одного.
Та так, щоб поринати з головою,
В обіймах, поцілунках нескінченних.
Не жертвувати ні на мить собою
І тішитися в променях натхненних.
Самотня... одинока... Божевільна...
Гортаю все ж одну і ту сторінку.
Щодень собі повторюю, що вільна,
Та це не придає мені спочинку.
