Пам`ять

Погнулася засохла та билина,

Засипало тривоги у сніги,

Уже не плаче - стогне Україна

І поглядом охоплює віки.

Там де Шевченко слово залишив нам,

Малим отим рабам, усе німим,

Яких і досі  душі - нагаями,

Яких шляхи лягли крізь сотні зим.

Ми зболені знайдемо вірне слово

І далі понесемо дивний скарб,

Що наче голос батьківської крові,

Все дозволяє відновити гарт.

І ми повіримо в Шевченка віру,

Що доля десь блукає, та на час,

Що є стражданням і нарузі міра,

І ще чекає правда щастя нас.