Чарівниця

з рубрики / циклу «Послання до коханого»

Я дощі відміряю спекою

І всі сонячні дні – туманом.

Як захочу – злечу лелекою,

А захочу – барвінком стану.

Я живу, де поля неорані,

Де у небі не видно краю.

Білі крила ще маю зоряні,

Під плащем їх завжди ховаю.

Різні трави до мене горнуться,

І шепочуть ліси до мене.

Замість ворона в мене горлиця,

І лани в мене є зелені…

А іще я завжди приречена

Знати сонця мінливу вроду,

І цілюща роса – до сходу.

Коли хочеш у світ мій зринути,

Мусиш слухати кожну птицю.

Повітрулею звуть мене іноді,

Часто кажуть, що я – чарівниця.

Ти не вір, що говорю з духами –

То надумали люди духів.

Можеш небо у мене слухати –

Воно варте того, послухай!

Поговориш з старими соснами,

Силу річки візьмеш в долоні…

А ночами, бува, морозними

В мене зорі іще й холонуть.

Я не буду поїти трунками

(Ну хіба що ти дуже схочеш),

Ще й від мене підеш з дарунками –

Краплю сонця заллю у очі.

Там, де весни ростуть смереками,

Маки – мовби залиті кров’ю,

Я дощі відміряю спекою,

Виміряю людей любов’ю…