Ожина
з рубрики / циклу «Політичне»
Сонце йде шаленими роками,
Але час зробив все, як схотів.
Я така ж, із синіми вустами,
Вилізаю знову із кущів.
Я поріжу ліву руку знову,
Знов аж сльози виступлять з очей.
Просто у ожини власна мова,
Мова гострих, ріжучих ночей.
Я така ж дитина, тільки вища,
Очками, мов визнаю вину.
Я вже знаю більше, та навіщо?
Все таке ж, як півжиття тому.
Час летить, а в мене сині руки.
Час летить – ожина не пуска.
Що ж, до літа! Довга мить розлуки
З синявою рідного куща...
