27.02.2014 00:27
only 18+
181 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Олександр Новіков

Тоді коли

Вона сходила з перехрестя ниток,

і йшла пересіченням доль,

траєкторією параболи.

Вона цілувала їх на ураження,

по серцю,

по скронях,

вороненим холодом,

полум"яним подихом

автоматичної гвинтівки.

Так цілуй у чоло

і навиліт,

але з останнім подихом,

очі мої залиште відкритими,

бо я прагну помсти.

Публікації: Олександр Новіков

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 27.02.2014 12:35  © ... => Суворий 

Та да, не для дискусії, а для роздумів. І емоція помсти це скоріше моя, живого, ніж; але якщо про надію - це правило, то мають бути і підтверджувальні вийнятки, один з яких я спробував осягнути 

 27.02.2014 10:43  Тетяна Белімова => © 

Страшна реальність... Страшне наше сьогодення...
Ну й образ ти вивів. Це ж треба було це побачити саме з такого кута? 

 27.02.2014 00:46  Суворий => © 

Важке питання і не для дискусії... Не дурний сказав, що надія вмирає останньою... Напевно до останнього сподіваєшся в такій ситуації, що це ще не кінець... Що витягнуть навіть з того світу. А помста це вже другорядне. 

 27.02.2014 00:39  Деркач Олександр => © 

Чіпляє... 

 26.02.2014 22:47  Світлана Рачинська => © 

дуже сильно! Молодець, Саш! 

 26.02.2014 21:22  Оля Стасюк 

Ех, зібралася на чомусь підловити, а воно все правильно.... а якщо і щось неправильно, то так бере за душу, що вже байдуже... і що тепер робити?..