Дожилися
А дожилися, бачте, до нашестя,
До злоби, до прокляття, до війни...
Чекатимемо другого пришестя
А чи збагнемо врешті, хто є ми?
Недолюдки на смітнику планети?
Чи хоч би щось, чи хоч би навіть хтось,
Хто може за свій рідний край померти,
Якби от прямо завтра довелось?
Летять у небі голуб”ята сизі –
Небесна сотня, душі тих, хто зміг...
А ви дивіться, люди, телевізор,
Чекайте, що зійде добро, як сніг!
Всідайтесь тихо із душею в п”ятах –
Чекали ж якось шість чи сім столітть!
Хай за вікном будуть за вас вмирати,
А ви сидіть, в теплі, в добрі, - сидіть!
Не прокляну вас, бо усі байдужі
Не вдіяли нічого на землі,
Аби не те що охрестили “мужні”,
Аби так просто взяли й прокляли!
Не продавайте совість разом з честю,
Хай навіть на морозі і в вогні.
Бо дожилися, бачте, до нашестя –
Таки, мабуть, чекаєте війни?..
