31.03.2014 13:02

для всіх

295

11 | 11

 © Тетяна Чорновіл

Коли зневіра холодом сніжку...

з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПОЧУТТІВ»

Коли зневіра холодом сніжку

Весни зморозить паростки вербові,

Не поспішай зректися в мить тяжку

Злим осудом вразливої любові.

Серед юрби чи в миті самоти,

Веселий ти, чи знуджений журбою,

Любові сенс священний – тільки ти,

Вона живе і повниться тобою.

Відмір їй теплим усміхом снаги,

Подай в обмови баговиння руку,

Й відступлять лихослови-вороги,

Убрані в щиросердності перуку.

Лелій її всесильну і слабку,

Хмелій від неї, коли серце просить,

І вбережи, як холодом сніжку

Зневіра ніжні паростки зморозить.