Про небо
з рубрики / циклу «Про все на світі»
Насупилось зранку небо
От-от заплаче, чудне
Що йому, скажете, треба?
Сумно… Завжди одне….
Сонце по вуха в турботах
Смутку не знає смак
Повно ж весь час роботи
Що йому небо? Так….
Місяць? Той все у мандрах
Знаний всіма дивак
Знову занурився в мантри
І бубонить: відтак…
Зорі примхливо-холодні
Позадирали носи
Кажуть: усі самотні
Ноша твоя – неси!
Зовсім нерадісні думи
Не зігрівають душі
Відрада одна – спасають
Лагідні літні дощі…
Але до них ще довго
От і понурилась синь
Не помічає зовсім
Часу невпинного плин…
Хочеться обійняти
Скривджену зранку блакить
Щоб посміхнулась щасливо
Вже у наступну мить!
Прошу: не жалкуйте обіймів
Кожну хвилинку життя
Все на землі потребує
Так, як і ми, тепла!
1.04.2014, Харків
