До лісу
з рубрики / циклу «Ти - Людина! Я - Людина...»
Серце, як голуб сизий,
Падає з неба вниз.
Тату, пусти до лісу!
Мамо, пусти у ліс!
Глухо болить та рана –
Хай хоч на мить втечу,
Деревом тихим стану,
Листя позолочу…
Байдуже на сумління,
Це вже не буде гріх –
Хочу врости корінням
В землю дідів моїх,
Тут, на своїй сторонці, -
Хай вже і дощ, і грім! –
Пити весь солод сонця
Кожним листком своїм.
І загубитись в світі
Темно-зелених трав,
Злитися з різноцвіттям,
Кинутись до заграв…
Мабуть, землею стерти
Все у своїй душі,
Вистояти, не вмерти
В зливу і на межі…
Гарно зустріти осінь
І пережовклий світ,
Довго збирати просинь
Плетивом темних віт,
Вкласти в насіння душу,
Бачити, як росте…
Мамо, пусти, я мушу
Вистраждати те все!
Зможу! Бо сльози чисті
Візьму із небуття
І в предковічнім лісі
Врешті знайду життя…
