Вороняччя одуріло
з рубрики / циклу «Про долю»
Повесніло, потепліло,
Вороняччя одуріло,
На Вкраїну налетіло.
Довбе в груди та у спину,
Вгамувати, як пташину,
Їм немає зовсім впину.
Каркають все кар-та-кар,
Підсипають в вогонь жар,
Щоб сильніший був удар.
Продались за копійчини,
Колом позгинали спини,
Сором нашої країни.
Не сльоза, а кров в очах,
Немов все те в страшних снах,
Тут вони «не при ділах».
Повсідалися на Сході,
І при будь-якій погоді,
Каркають все при нагоді.
Каркають, а що не знають,
Ширше дзьоба розкривають,
Та все крилами махають.
Хочуть м’яса, хай їм грець,
Прийде ще й для них кінець,
З ними згине їх творець.
Розлітайся вороняччя,
З відчаю народ все плаче,
Воно з радості лиш скаче.
Душа чорна, як смола,
Скільки може бути зла?
Всім тим править сатана.
Слина в нього аж летить,
День і ніч він вже не спить,
Його тішить кожна мить.
Народ прозрів уже давно,
Нищить кляте те кубло,
Де зібралось чорне зло.
м. Славута,
