Місце над рікою
з рубрики / циклу «Рідна земля»
Білі руки латаття так тихо колишуться нині.
Мирне плесо ріки вже давно не приймає серця.
Я не знаю, навіщо і звідки росте тут калина –
Мабуть, дівчина вийшла стрічати свого молодця.
Я не знаю, чому вона завжди тягнулась до мене,
Наливалася в грона і плакала ними навзрид.
Тут усе – як живе. І трава тут – як з віршів Верлена,
І фіалки із Гейне, і Гетове плетиво риб.
Тут великий шматок мого серця лишився над лугом,
Де кропивою пахне, аїром та трохи – хвощем,
Де замріяна річка, давно колись названа Бугом,
На порогах вирує і б’ється разом із дощем.
Тут, мабуть, заметілі також непрості, особливі,
І відчути їх спокій, їх тишу замріяну варт.
Я тут бачила вперше живу, не задимлену зливу,
Що черкала траву, а не тріснутий сірий асфальт.
