11.04.2014 21:52

для всіх

486

3 | 4

 © Оля Стасюк

Місце над рікою

з рубрики / циклу «Рідна земля»

Білі руки латаття так тихо колишуться нині.

Мирне плесо ріки вже давно не приймає серця.

Я не знаю, навіщо і звідки росте тут калина –

Мабуть, дівчина вийшла стрічати свого молодця.

Я не знаю, чому вона завжди тягнулась до мене,

Наливалася в грона і плакала ними навзрид.

Тут усе – як живе. І трава тут – як з віршів Верлена,

І фіалки із Гейне, і Гетове плетиво риб.

Тут великий шматок мого серця лишився над лугом,

Де кропивою пахне, аїром та трохи – хвощем,

Де замріяна річка, давно колись названа Бугом,

На порогах вирує і б’ється разом із дощем.

Тут, мабуть, заметілі також непрості, особливі,

І відчути їх спокій, їх тишу замріяну варт.

Я тут бачила вперше живу, не задимлену зливу,

Що черкала траву, а не тріснутий сірий асфальт.