18.03.2014 16:28
для всіх
250
    
  8 | 8  
 © Олена Вишневська

Неволя той рай

Неволя той рай

Край дороги одна тополина

У ранковій туманній перині

Задивилась у даль на хвилину.

Проводжаючи серце за сином,

Залишилась сама, сиротина,

На промерзлій весняній землі…

Всі пожитки – в маленькій торбині…

Зморщок темні ряди на чолі…


Кожний слід від чобіт цілувала,

Все ховаючись в сиву свитину,

І повітря здавалось замало

Від тривоги, що билась в грудині:

На війну проводжала дитину.

Плоть від плоті її, одинак.

Очі – сльози, туман – павутина…

З поля зору зникає юнак…


Ген за обрієм сонечко сходить,

Край палає, а в матері – ніч…

Наступають «брати» вже зі Сходу.

Кажуть: на допомогу народу,

Та в словах чутно гнів протиріч…

Доля… Доля? Неволя той рай!

Лиш молитва між тисячі свіч

Лине з вуст материнських за край…



18 березня 2014 р.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.03.2014 10:25  Світлана Рачинська => © 

гірко і болісно... Не доведи Господь до такого! Сильна і щемна поезія, Оленко! Моє чудово!

 18.03.2014 18:00  Тетяна Белімова => © 

Важко читати... Ще важче уявити таке! Хай все буде добре! Не дай, Боже, дожитися до такого!

 18.03.2014 17:47  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Друга частинка вірша якось по-особливому звучить. Цікаво...
І малюнок дуже сподобався.

 18.03.2014 17:35  Деркач Олександр => © 

Дуже гарно...

 18.03.2014 17:25  Ганна Коназюк 

Олено, ну чудово!.. Прочитала - пройнялась, здушило в грудях.. Сильно написано і така гірка правда...