09.05.2014 22:34
only 18+
206 views
    
rating 5 | 5 usr.
 © Оксамит

МИ

Я один. Вечір. Легкий туман. Небо в мролочно-золотій тканині, як би ж знати, що там вище? Як би ж знати - хто я такий? ( Е. Замятін) Присвячується сім`ї Призюк.

- Привіт подруго! Радий тебе чути! Поки не подзвоню, сама й не додумаєшся! 

Справді, вона ніколи йому не телефонувала, хіба що смс на свята, та ще поздоровлення з днем народження. 

- І я рада тебе чути!

- Хочу тебе вкрасти сьогодні!

- Не заперечую!

Він немов відчував, що саме зараз він потрібний. Вона знала, що він внесе в її романтизм трохи екстриму, підбадьорить, здивує, він це вміє.

- Ти не уявляєш, як я радий тебе чути!!!

Скільки років їхній дружбі? Аж страшно подумати, як швидко біжить час. Вона вже й не пам`ятає, як вони познайомились. Що їх поєднало? Хто зна? Музика того часу? Модні шмотки?Їхня компанія, яку знали майже в усіх районах міста? Чи може  же його мама, якій вона подобалась? Всміхнулась, бо з такою теплотою згадала цю жінку... 

В них була зразкова сім`я. Батько займав немалу посаду в міністерстві, був зв`язаний з будівництвом, мати-завідувачка гастрономом. Виховували двох синів, і виховання те було належним. Що ще треба? Все як у людей...

Подумки вона вже збиралась. Знала, що одягне, подзвонить перукарці і зробить зачіску,ще є час, вона все встигне...

Чому доля так повернулась до їхньої родини. Правду кажуть - не жди біди. Ніхто відповіді не дасть. І як він вистояв, пережив, перекричав, перехворів, на те теж ніхто не дасть відповіді, то відомо тільки йому.

Вони дуже рідко зустрічались, але кожна зустріч незабутня. Кожен мав своє життя і свою історію. Не крились одне від одного, але й порад одне одному не давали. 

- Хоче вкрасти... Що на цей раз він придумав? - Балакала сама до себе. Знала, що і на цей раз він її здивує. Колись в далекій юності він всіх дивував своїми малюнками, а вона давала їм назви. Що на цей раз? Сніданок в оранжереї? Вже був. Арендований лімузин з шампанським і фруктами? Теж був. Катання нічним містом на рокерських харлеях? Було.- Цікаво б знати - а хай і махнула рукою.

Їхній батько пішов із сім`ї, коли вже його брат і він  виросли, коли надбаний статок, здавалось тільки б пожити для себе. Радій, щого ж ще?.. Криза середнього віку, останнє кохання і останній притулок. Молодуха виявилась вправною, і кохання своє оцінила в новеньке авто і в новеньку квартиру, і його батько став швидко непотрібним. Йому б повернутись. Не зміг. А може не встиг. Обширний інфаркт...

На дворі бузкова пора. Аромат тих квітучих кущів зводить з розуму. - Може сьогодні буде ботанічний сад? Не буду загадувати - замріяно подивилась на себе в дзеркало. Макіяж, як завжди-бездоганно.

Його мама балувала її, і дарувала косметику фірми "Lancome" або "Dzintars"на той час неабиякий дефіцит. І іще його мати навчила її одному правилу-не транжирити коштів на непотрібне і дешеве, хай куплене буде одне, але путнє. Так і синів своїх навчала. А після зради і смерті чоловіка взагалі розчинилась в них. Та старшого свого любила більше... А він менший. Чи знав він про ту материнську любов? Чи ображався? Чи рівнував? Хто зна? Його мама не зможе без свого старшенького...

- Ну привіт!!! - він обняв її так щиро по дружньому.

- Чудово виглядаєш. Натурально. І головне не на каблуках.

- А ти все не міняєшся і вмієш влучно піджартувати. І обоє засміялись.

- Ти не голодна? Може перекусимо, або хоч кави, перед поїздкою в небо?

- Знов жартуєш?

- Анітрохи!!!

- Тоді вперед в небо!!!

Його старший брат теж мріяв досягти висот. Наполегливість, впертість, сила волі, так можна було охарактеризувати його натуру. Що трапилось? Чому так сталось? Може коли вся їхня родина збереться там на небі, то він розкаже, чому вони не встигли витягти його з зашморгу...

- Не боїшся?

- А хіба нам було коли страшно?

Вони сміялись і згадували молодість. І хоча кожної зустрічі вони згадували одне й те саме, їм так було тепло і затишно від тих споминів. 

- А чого ти сказав мені про каблуки?

- Побачиш. Більше нічого не розповім. Сюрприз.

За розмовами незчулись коли виїхали за місто. Весна. Краса. Життя. На якусь мить примовкли, в кожного своє, в кожного своя історія.

- А правда весною ростуть крила?

- От зараз і політаємо!

- Ти мене інтригуєш, чи знов піддьоргуєш?

- От ти цікава. Чекай трішки.

Вона дивилась, як він впевнено кермує. як він змужнів, трохи змінився, в ньому було присутнє оте, коли цінуєш і шануєш кожен прожитий день...

Тепер він присвячував себе своїй мамі. Два удари долі, коханий чоловік який зрадив, і улюблений син якого вона не врятувала. А як було йому? Хто зна? Про що він думав коли носив хорунгви навколо церкви? Як і де він шукав спасіння, щоб заспокоїти душу. Що терзало його, коли йому було за тридцять, а він ходив з своєю мамою за руку. Він немов боявся, що загубить її. Загубив. Не встиг... "Добрі люди" нашіптували його матері, що душа її грішного сина самотня і Господь її не прийме, і вона терзатиметься вічно. Не змогла вона цього допустити, вчинила так само...

А як же він? Хто про нього подумав? Він один у всьому світі. Як вистояв? Як пережив? Хто зна...

Хіба можна словами описати небо? Або вітер? Чи те відчуття коли летиш? Коли ти по справжньому летиш!!! Він знав, що здивує її. Теплі пориви вітру закутували і огортали ніжністю. Хмари, які були так високо стали так близько, он торкни рукою. Ті хмари, як мрії. Як вони схожі на її мрії. Як багато в неї тих мрій. Трошки запаморочилось, коли подивилась до низу, але панорама яка відкрилась, яка немов розкрила і гукала в свої обійми, захопила і в душі відчувалось таке піднесення і поєднання-ти і небо. Вона летить, летить, летить... 

- Я знала, що в черевичках на підборах я тобі не сподобаюсь.

- Ні! Просто з каблуками ти б не вмістилась в параплан.

І вдвох залилися сміхом.

Він відкрив багажник свого авто. Скільки троянд було в тому букеті? Хто зна.

- Сьогодні тридцять років, як ми познайомились. Пам`ятаєш, в тебе був екзамен з їсторії. Ти бігла вся така ділова і заклопотана.

- Ні! Я знаю тебе довше...

Кажуть, що дружби між чоловіком і жінкою не існує. Хай собі кажуть. Вони знають це не про них. У кожного своє життя, у кожного своя історія...

Публікації: Оксамит

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 15.05.2014 15:30  Анастасия => © 

Мамочка,як точно ти вмiеш передавати вiдчуття людей! Я захоплююся тобою рiдненька! 

 13.05.2014 06:26  Деркач Олександр => © 

Цікаво, сподобалось 

 12.05.2014 21:38  ГАННА КОНАЗЮК => © 

Дуже гарна і цікава історія! Так легко читається, а скільки викликає емоцій і роздумів!.. 

 10.05.2014 10:54  Тетяна Белімова => © 

 я вдома поки і готуюся йти на день народження, але ж ви бачите, що дощ??? а ми на природі мали святкувати)))) то не знаю вже)))

я теж готуюся до 15)))))))) хочу вас усіх вразити))))))))) чекаю!!!

 10.05.2014 10:50  © ... => Тетяна Белімова 

)))))))))) Дякую пані Тетяно, як Ви там? Я на роботі. І чесно скажу готуюсь на 15 число)))))))) 

 10.05.2014 10:24  Тетяна Белімова => © 

Дуже гарно! Подобаються портрети, які ви створює на сторінках своїх есе! Образно і яскраво, тому що про живих людей! Мені теж здається, що така дружба може сприйматися одним із "друзів" не як дружній зв`язок, але погоджуюся, що всяке буває!
Ідея польоту на параплані - цікава)))))))))))) не всі б жінки погодилися! Ваша ЛГ смілива))