Горобина ніч
(постреволюційне)
Надихнувшись Наталочкою
Кричала в вікнах горобина ніч,
Душа дзвеніла Гімн Небесній сотні.
А вже ж в людей… Не стерти тугу з віч.
Вона буде. Вона уже природна.
Все відгуло, відмучилось, пішло.
Тепер – лиш дощ. Холодний і фатальний.
Відбув той час, коли вкраїнське зло
Було якимсь аж надто вже загальним.
От тільки туга, туга світова
Лежить на плечах, вдавлює у землю.
Надворі – дощ. І горобина ніч. Гроза.
Вона очистить все – хіба ж даремно?
Вона – лиш ніч.
То ж – вічність.
То ж – не те.
Історія ще того не писала.
І йдуть дощі, і “кача” ще “пливе”,
А цій країні мало, мало, мало!
Гуде війна. Вмирають хлопчаки.
Усі – в напрузі. І усі – байдужі.
Іди ж-бо, горобина ніч, іди,
Очисти нам розм”яклі нині душі…
