Тіні самоти
Серед холодних стін чужого міста,
Шукаючи притулку й теплоти,
У пошуках де-небудь щось поїсти,
Блукають діти – тіні самоти.
На вулиці, в під’їздах, на вокзалі,
Жебрачать біля станції метро...
Ці діти – ніби пам`ятник печалі,
Не приголубить, не обійме їх ніхто.
У справжній боротьбі за виживання
Залишені батьками та людьми.
І кожен день для них немов останній,
Щоночі умиваються слізьми.
А ми пройдем і очі відведемо,
Адже нікому непотрібні чужі діти.
Живем щасливо й навіть не збагнемо,
Як хочеться їм добре в світі жити.
Самотні тіні з босими ногами,
В обірваній одежі, що знайшли,
Їх сотні тисяч бродять поміж нами,
Благаючи, щоб їм допомогли.
