Крислаті тіні мружились від снів
Крислаті тіні мружились від снів
І танцювали самбу попідтинню
А світ мовчав, спостерігав, марнів,
Не розумів, хоча й вважавсь нетлінним
Так, як вони, ніколи ж бо не вмів
Сміятися заразливо, нестримно
Дивився лиш, осуджував, бубнів
Розмірено, розсудливо, невпинно
Йому здавалось: все те – маячня
Не варта сил, уваги, словом – божевілля
Розважливе мовчання – добрий знак,
А танці… єресь, бунт, свавілля…
Тож і бурчав насуплено, з-під брів
Колючий погляд нишком кидав – дивувався
Що хтось отак в осерді бурь і злив
Не лаявся, а голосно сміявся
Не знав, бідоха, хоч і був старий,
Того, що відчували юні тіні:
Доки смієшся доти і живий
Й незгоди подолаєш неодмінно
Харків, 19.03.2015
