12.06.2014 13:40

для всіх

243

1 | 1

 © Віталій Перетятько

НЄ ПОНІМАЮ

При бюветі чолов’яга очам дає жару – 

У всі боки ними шпудить – шука собі пару.

Вже йому давно за сорок, живіт-казан має,  

На ровесниць морду кривить. Молоду шукає!

От узрів дівицю юну: із грудьми, з ногами,  

З оченятами-вогнями, вишнями-вустами.

Сколихнувсь казан-животик, бо втягнув щосили,  

Рученята у кишенях спокій загубили.

Переймає діву русу, всміхається мило:

– Де це вас, моя принцесо, так довго носило?

Я вже змерз, від сходу сонця тут вас виглядаю…

А вона йому: – Прастітє, я нє панімаю.

Перескочив на російську, про чувства белькоче,  

Каже, що без неї жити не може й не хоче.

Змірила його вогнями від краю до краю,  

Затрусила головою: – Я нє панімаю.

– Ну да што тут нє панятно? Всьо ж – как Божій дєнь.

Я би вас всю жізнь прождал здєсь, мнє стоять нє лєнь!

Ви вчєра мнє пріглянулісь, до утра нє спал,  

Єщьо бЮвєт нє аткрилі – я уже стаял.

В ювєлірний для начала я вас пріглашаю.

– Ізвінітє, я сєрьйозно вас нє панімаю.

Обминула чолов’ягу, пішла до бювету,  

А він знизує плечима, дістав сигарету,  

Затягнувсь на повні груди й пошепки мовляє:

«Ма`ть, глуха чи дурнувата, що не понімає».

Схоронивши в собі регіт, бабуся старенька

Підійшла до чолов’яги й штурхнула злегенька:

– Я лікнеп ледь подолала, айпеда не маю,  

Та і я оту дівчину добре понімаю.

м. Трускавець., 15:14 25.05.2013 року