Сіло сонце за вербою
з рубрики / циклу «Про долю»
Сіло сонце за вербою,
Там його ніч застала,
Місяць ішов своєю ходою,
Ніч владу в руки брала.
В лузі задирчав деркач,
Сова услід гу-гуууу,
Маля звело слізно на плач,
Йому геть не до сну.
Взяла на руки, пригорнула,
Співати стала тихо,
Про негаразди всі забула,
Хай хату мине лихо.
Дитя припало до грудей,
Лише сопе тихенько,
На світі всяких є людей,
Злизала лобика швиденько.
І не збагнула, як світанок,
Заглянув у вікно,
Сховався місяць за серпанок,
Прокинулось село.
м. Славута,
