Танок - герць
З циклу “Двобій”
- Де блукала ти протягом ночі,
Мов примара, додому прийшла,
Чом замріяні очі дівочі
Стали наче холодна зола!?
- Танці … зовсім … позбавили … тями…
- Не дури хвору матір, не смій!
Файний… пан… проводжав… мальований…
- То не пан! То – облудливий Змій!
- Доню, доню, дитина кохана..,
Я красива була молода,
Я любила негідника-пана,
І спливало життя, як вода.
Він дівчат молоденьких морочить,
Ненаситний пекельний ласун,
Він потроху виснажує, точить,
Як вино, випиває красу…
Він – потвора, гріхами покрита,
Він катує чужого, свого…
- Та не вийшло мене спокусити,
Не зумів, я здолала його!
…Ми зійшлись у смертельнім двобої,
Між потворних кружляли тіней,
Скаженів темний ліс, божеволів,
Танцювали ми хоро* смертей.
Обпікали вмовляння та зваби,
Що дівчат на погибель ведуть,
Та вони не змогли подолати
Оберіг мій – “ Ненависть і Лють”!
Чорним Огнем спокуса палала,
Насувалась Стіна Вогняна,
Та Ненависть спокусу здолала,
Нечестивця спалила вона!
…До чаклунських поселень ходила,
Вчилась там не коритись йому…
Я хотіла, зуміла і вбила!
І за вбивство я Кару прийму!
- То не вбивство, зробила ти благо,
Хай розвіється чорний дурман:
Він – твій батько! – Не батько ніякий!
Справжній батько – відлюдник Іван!
Ви із батьком жили у любові,
У любові зростала і я,
А чаклун - заморочив, знедолив,
Та розчавлена згуби змія.
Чорна кривда не мучить, не душить,
Повертається щастя назад,
Відновляються скривджені душі
Заморочених бідних дівчат.
Об’єднається наша родина,
Прийде батько, розвіє біду..,
Рідний дім я навіки покину,
У обитель жіночу піду:
Відворотне закляття не зняти -
Вже зійшла нещаслива зоря,
Я ніколи не зможу кохати,
Це – спокута, це – Кара моя!
