22.07.2014 18:32
for all
177 views
    
rating 5 | 2 usr.
 © Русин

Уламки щастя, що обабіч шляху...

Уламки щастя, що обабіч шляху

Розкидані узбіччям там і тут.

Я все частіше тріпочу від жаху –

Все менше часу в мене для спокут.


Жаль, неможливо знов пройти дорогу, 

Щоби хоча б що-небудь повернути.

Підхопишся вночі немов спрожогу, 

А потім довго сил нема заснути.


І що не день, то спомини та згадки, 

Немов тягар на серці, на душі.

Навколо нас безклопітні нащадки.

Вони свої і, начебто, чужі.


Їм не відомо, що вони щось втратять, 

Не знайдуть щось… Не пояснити їм, 

Що спокоєм затим вони заплатять, 

Як розраховуюсь сьогодні я своїм… 

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 23.07.2014 17:45  Тетяна Чорновіл => © 

На мою думку, якщо спогади тягарем, то їх варто відпустити, по можливості зробивши висновки! І нащадкам заказати... А втім.... у кожного своя філософія! Вірш чудовий!