Коли нема землі — лишається лиш попіл
з рубрики / циклу «Чи( )є майбутнє?»
Коли нема землі — лишається лиш попіл.
Він товстим шаром змін всю душу огорта.
Змін, що псують життя, на старт даючи постріл,
Тим, хто прийшов з мечем, не маючи щита.
Вони полюють вдень і ночі не бояться.
Під прихистком зірок, із сонцем в висоті.
Шукають вирву скрізь і де можуть дістаться
Всаджають лезо в плоть, до самої кості.
Аби посіять страх, невпевненість і відчай,
Розпачливий стрибок з вершини прямо вниз.
Туди, де вже ніяк, ніхто… Ба навіть звичай,
Котрий єднав народ, безславно згинув й скис.
Та поки є ще час, бо попелу ще мало.
Так, він гіркий, сумний, приніс багато ран.
Проте броня міцна, хоч й трохи заіржавла,
Уберігати тих, хто сам тіка в туман.
02.04.2014
