Знову про банальне
з рубрики / циклу «Моє життя - мій скарб»
Б`є потік безкінечних "проти"
До зтертя,
Доля війнами нас колотить -
Це життя!
Ні послаблення, ні зупинки!
Як спинить?
Я благаю перепочинку:
Душе, цить!
Миттю щастя сприймаю досі
Той порив:
Шурхіт ніг і рука в волоссі -
Мирних снів!
Рідним душам для щастя треба
Кілька фраз.
Все підтримка під мирним небом
Змінить враз.
Що там губи мої підносять
В чорну вись?
Щоб долоню - в твоє волосся,
Як колись.
Все минуло! Ну що ж, буває.
І біль мине?
Друзі душами відчувають
Головне.
Хай основи земні стрясуться,
То не жах.
Наші погляди перетнуться
Донецьк, 03 серпня 2014
