ВІТЕР...
Я, змалку кохаючи вітер,
Гукала зухвало:"Спинись!"
Хотіла собі підкорити
Того, хто так рвався у вись...
Коли ж, ледь долаючи втому,
Він ніжно лягав на плечах, -
Я прагнула блискавок, грому!!!
Злітав, як сполоханий птах...
Та все ж пронесла через роки
Оту чудернацьку любов,
Дитяча зухвалість, неспокій,
у душу ввірвалися знов,
Згадалося: вітер дівча
до послуху рук прируча.
З тобою навчилась любити..
Лети! Відпускаю. Ти - Вітер...
24.12.2004