Сонет про те, як мого бога вигнали з Олімпу
Не зрозуміло, що там у душі…
Чи біль, що потопає у дощі?
Чи то любов на клаптики роздерта?
Чи то довіра, що давно повинна вмерти?
Нема провини, то ж немає каяття…
Але чому солоний присмак у життя?
Чому ця осінь давить небом груди?
Чому здається, що нічого вже не буде?
Чий слід брудний лишився від взуття,
Яким топтали й били почуття?
Кому довіритись, коли отой єдиний
Встромив огидний ніж брехні у спину?
Життя – це збірка нецікавих п’єс…
В моїх очах мій бог упав з небес.