Про те, що скінчилось
Кохати – боляче, забути – неможливо,
Немає виходу тунель нерозумінь.
Невже любов вірність не важливі,
Бо зрада в домі їх сховала в тінь.
Хвилини щастя вмерли непомітно,
Слова забуті, наче їх і не було,
А той, хто ще учора був як рідний,
Втоптав мою довіру у багно.
Не хочу білу сукню і фату,
Бо невзаємність їх забруднить у вугілля.
Хоч все було і не забути ту
Чекану шлюбну ніч, сумне весілля.
Покинути б усе, щоб утекти,
Куди? Як краю світу не буває…
У серці камінь, і той камінь – ти,
Кохати боляче, та я чомусь кохаю.