23.08.2014 22:10
18+
232
    
  2 | 2  
 © Оля Стасюк

Звір

Звір

з рубрики / циклу «Перші болючі почуття»




Тихенько стигли вишні на межі, 

І щось важливе рвалося в душі.


Бурлило сонце, бігло крізь кордони, 

І стукало, як при їзді вагони.


В мені жило незнане щось й безлике.

І, поки блукала десь в траві, 

Воно зробилось дивним звіром диким, 

Із іклами великими в крові.


То хто ж мене врятує від напасті?

Далеко були принци. То ж-бо я

Сказала сміло: «Стій! Ти ж ніби… щастя?

Ти ж тихе зазвичай, немов ягня.


Чого гарчиш? Чого мене лякаєш?

Я ж лиш дмухну – то миттю рознесе!»

Сказало щастя: «Ти мене не знаєш.

Я ще для тебе поки що нове.»


Я розсердилась: «Слухай ти, безликий!

Іди від мене, не сміши людей.»

Всміхнулось: «Дзуськи! Я тепер – навіки.

Уже мене не вирвеш із грудей.»


Він був правий. Відтоді – все нове.

В мені, як не крути, таки живе


Із іклами, що завжди прагнуть крові, 

Безликий звір щасливої любові.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 27.08.2014 19:07  © ... => Світлана Нестерівська 

спасибі, взаємно)

 24.08.2014 08:36  Тадм => © 

гарно

 24.08.2014 00:59  Світлана Рачинська => © 

Крута образність і вірш такий, я б сказала, навіть драйвовий) Супер!