Зголодніле
Язик дощу облизує губи асфальту,
трава спрагло ковтає небо...
земля жує жолуді й каштани,
ховаючи під листям їх від тебе.
Руки дерев набрякли венами гілок, -
пульсує сік життя, киснем кровоточить...
робиш ще один повільний крок
й зупиняєшся,
вражений тишею ночі.
