ЯКЕ ДЕРЕВО - ТАКІ Й ЛИСТОЧКИ
Усе було б тихо у зеленому гаю, якби на одному дубі на світ не з’явився листочок-пізнайко. Змужнівши до кількаденного віку, добре оглянувши себе і братів-сусідів, переконався, що він такий як і вони — трохи видовжений, з округлими симетричними лопатями з обох боків.
На тому спершу й заспокоївся, бо ні з чим було порівнювати.
Але ось поруч з дубом, на якому жив листочок-пізнайко, прибрали височенну огорожу. Листочок зирк у той бік і спершу аж заховався за братів — так його вразило нове видовище — за колишнім парканом росли... інші дерева, на яких були — о, диво! — й іншого вигляду листочки.
— А чому вони якісь пальчастолопатеві, загострені?.. Чому?.. Я ж маю закруглені лопаті...
— Тому що ти — листочок дубовий! А то — листочки кленові! Бачиш: сам клен-дерево іншої форми. Не такий гіллястий як я, твій батько-дуб.
— А чому ж ті листочки овальні, на тоненьких гладеньких гілках, а на іншому дереві, якомусь білому, — овально-видовжені і не круглі по краях, а гострозубчасті.
— У першому випадку, любий синку, ти спостерігав за листочками в’яза, а у другому — за листочками берези, — відповів листочку-синочку батько-дуб. — На білому світі росте безліч дерев, багато з них — поруч з нами. І в цьому нам пощастило. Тому що не тільки ми можемо спостерігати за іншими сусідами-деревами, а й вони — за нами! Виходить своєрідне взаємозбагачення.
— А вони не насміхатимуться з мене та моїх братів?
— Якщо ви не насміхатиметесь, то й у них не буде приводу до такого, — відповів батько-дуб, по-мудрому усміхнувшись самому собі.