Похнюпились
Чого похнюпились, братове,
Невже, що старість надійшла,
Що повернуло на зимове,
Що нас чатує неміч зла.
А може сумно за прожитим
Недоцілованим життям,
За молодим, не зовсім ситим,
Гучним щоденним маяттям.
А може тужим за коханням,
Що стороною десь пройшло,
І за не здійсненим бажанням,
Яке трояндою цвіло.
Життя неначе те багаття –
Яскраве швидко догорить,
А тьм`яне, знаємо ми, браття,
Найдовше тліє і чадить.
Хіба нам хочеться чадіти,
А не яскраво в світі жить,
Отож, братове, годі скніти
І сумувати кожну мить.