РОБОТУ ДАЛИ ЖИТТЯ
Роботам дали життя, мовляв: "Спробуйте!"
Те погане слівце змією в їх суть залізло.
Він - беззахисне і сумне маля робота,
Що для чогось дали йому тіло - холодне, залізне...
В робота є інтелект, шкіра сенсорна,
Він постійно скриплячі деталі оливою мастить,
Операції в мозку рояться, немов сарана,
Робот корчити вміє і перемикати гримаси.
Кайф йому навіть відомий, смачний наркотик,
Хоч від нього й обшивку стальну іржа коробить,
Він постійно веселий, та часом - сльоза накотить:
То нічого, що він механічний - живий робот!
Та коли у блокнотах душі - вже ніц святого
Поспішає помаду він з личка Барбі стирати,
Хижо рвуть на шматки, мов собаки, його світогляд
Барбітурати.
Робот пащу роззявив ущерть - та слів забракло,
Тільки зойк виривається звідти скупий, недолугий:
Бо розсівся на правім плечі його пан Дракула,
А на лівім - гніздяться карлики-нібелунги.
Робот плаче, сміється, неначе кумедна дитина,
Бо не зна про наркотик - чиє то "добро" з кишені,
Бо несе його кайф, мов у вихорі медитативнім,
І зрива на даху йому шпилі, як вітер скажений.
Раз розряд!
Два розряд!
В груди вдарив дефібрилятор...
Робот швидко летить з висоти, наче труп Ікара
І впивається іклами струм в його тіло брилате,
Те, яким донедавна життя, мов ріка, протікало,
І на повні легені ще дихали анаеробно
Всі клітинки його сталеві, та щось зламалось,
Так подумати...нащо, для чого страждав цей робот?
Нащо душу вживили йому? Вам тіла замало?
Дайте роботу сенс животіння, скупу - та надію!
Щоб не йшов раз по раз вечорами він барви стирати,
Бо на того, хто ціль свою знає, - в корінні не діють
Барбітурати.
Він прокинувся раптом, щасливий, як Будда у житі...
Нахилився над пацієнтом реаніматолог,
І зашивши грудину, змастивши всі рани ментолом,
Процідив, як вердикт прокурора, слова:
"Буде жити".
Роботу дали надію - і він спробує!
