Зимова ніч
Щоразу радію як бачу
Привітних і чуйних людей,
Щоразу сумую і плачу
У пору зимових ночей.
Ці ночі, задовгі й самотні,
Сумні навівають думки,
Лежу і рахую до сотні,
Та знову ловлю сліпаки.
Пригадую маму стареньку,
Як важко хворіла вона,
Тримала онуку маленьку,
Йшла сімдесят сьома весна.
Як раптом матусі не стало,
Як розпач мене охопив,
Карав я себе, що замало
Її шанував і любив.
Лежу, на світанок чекаю,
Щоб темряву ранок прогнав,
У Бога прощення благаю,
Щоб дуже мене не карав.
Я ж був молодим і не зрячим,
Душа не прозріла з біди,
Я був молодим і не вдячним,
Бо розум не мав бороди.
А нині себе сам караю,
Що сином поганим я був,
Провину свою нині знаю,
Бо горе і відчай відчув.
Ось бачу, нарешті, світає,
А довга зимовая ніч
Повільно мене відпускає,
Лишає із днем віч-на-віч.