Цей дивовижний, дивовижний світ
ОРБІТА
Мов завмираєш на каруселі,
Дух перехоплює на дивноколі –
Зверху: помітно все ті ж оселі,
Меншають діти в тій самій школі...
То опускає, то підіймає –
Лінія лету постійність має...
Добре, коли ти її помітив –
Значить, летиш на своїй орбіті!
2002
КОСМОС
– Космос – який він, і що в нім літає? –
Якось орел у синички питає.
– Космос – це небо, де жевріють зорі
Й місяць рогатий, що, мов на дозорі,
– Де ж він? – орел та синичка гадають, –
Мо’, де ракети безхвості літають,
Чи над Землею, що має орбіту?
Може ховається в білому світі?..
2002
Величезний олівець – не олівець,
А накреслить, мов мастак і фахівець,
Білу стрічку на небеснім полотні,
І здається – у космічній далині,
Мов згорає на хвостатому вогні...
І гадають журавлі в височині:
„ Що за бестія безкрила, а літа? –
Лиш вогонь вискакує з хвоста!”
2002
Чи то лежить яйце, чи то кружляє на долоні?
Там, в космосі, Земля на нього майже схожа
Й тримає все своїм тяжінням у полоні,
Все те, що в нім навколо неї бути може:
Хоч граєш у м’яча – і він на Землю пада,
Вона його вагу притягує до себе,
Бо так над ним земне тяжіння має владу –
Воно в м’яча з дітьми приходить грати з неба!
2002
НЕВАГОМІСТЬ
З невагомістю навіть пушинку
Неможливо ніяк порівняти,
Бо пушинка легка як сніжинка,
Невагомість – це інше поняття:
Це лиш в космосі можна відчути,
Що вагоме стає невагомим,
Там не мати ваги – просто чудо,
Щоб висіти легким, нерухомим!
І літати – якщо відштовхнути,
Як ту кульку, повітрям надуту,
Бо тяжіння земне там не діє –
Невагомість і ним володіє!
2002
– Інстинкт – то що це і хто його має? –
У класі вчительку Вова питає. –
А мо’, – це майже як розум людини,
Що від народження мають тварини.
Та тільки мислити зовсім не вміють –
Вони ж природним чуттям володіють:
Собаки ж – дуже розвинені нюхом,
Коти – володарі зору і слуху...
І, як би бридко життя не диміло –
Вони ж чуттям користуються вміло!
2002
MAMA – КИЦЯ
За собою водить киця
Гусенят по дачі.
Їм на місці не сидиться,
Без гусочки плачуть...
Рвуть травичку, ніби полють,
Носики – лопатки,
Набивають ними вола
Маленькі гусятка...
Підросли та й повтікали
На ставочок – до водиці...
... Лиш на березі чекала
На гусей їх мама-киця.
2002
МАРЕННЯ КИЦІ
Дивиться киця на небо: де зорі, мов нори...
Марить, що в кожній – там мешкає мишка...
Видерлась тихо на дерево – вище нагору:
Звідти на мишку очікує нишком...
Хочеться з дерева киці полізти на небо,
Поруч із мишкою в космосі стати –
Конче спіймати її в невагомості треба,
Й лапками, ніби пушинку, тримати...
Киці здається, що місяць, засяявши рогом,
Жовтим бананом на дереві зріє...
Хоче із гілки вона перелізти до нього
В сяйві бажання: інстинкт, мов зоріє...
Киця смакує, надибавши нюхом дорогу –
В космос стрибнути із місяця мріє!
2002
СОНЯ
Ну й ледащо котик Хмарик,
Як посніда – йде кімарить:
То калачиком на боці
За подвір’ям на толоці,
А в обід – як та дитина,
Під столом він спить на спині.
Бо, як спить – то тільки й сниться:
Мов йому муркоче киця,
І приємно, ладки, в тиші –
На вечерю будять миші!
2002
Ранок котить Сонце з лісу,
На траві роса сміється,
Грак на гілку тінь повісив,
У ведмедя спина гнеться –
Ведмежа сидить на спині,
Йде позаду ведмедиця...
Не дали поспать дитині
Та й на спині не сидиться –
Втік від тата в ліс ведмедик:
Покотився по брусниці,
Та й заснув. І знову сниться:
Мов заліз в дупло із медом!
2002
ПОШТАР
Ведмедя на пошту взяли працювати:
Дали йому сумку, дали адресатів,
Придбав ще й машину за мамині кошти,
І став він розвозити селами пошту...
Возив і в далекі, і поруч – із містом...
Неначе звірині сліди, всі дороги,
Несуть від поштамту всім радісні вісті,
Які, мов з дитинства, з святого порога...
А якось його зупинила лисиця:
Мерщій обступили навколо звірята
Й прохали, щоб він передав, як годиться,
В сосновий лісочок листа для зайчати!
2002
ЦИРКАЧ
В час приїзду, рано-вранці,
На вокзалі в ресторані
Подали на стіл ведмедю
Булку з маслом, чай та меду...
Після виклику таксиста
Повезли його до міста...
Він на всі вітрини зиркав..,
Як під`їхали до цирку,
Попрохав він діловито:
Всі білети закупити,
Щоб ішли з усього світу
На його виставу діти!
2002
ПІД КУПОЛОМ
Ось клоун завітав до арени,
Снопами сяйва блиснув ліхтар,
І мімікою клоунських жестів
Мотор завівся, мов сирена...
Радіючи, дивилися дітки,
Як в кулі з металевої сітки
Ведмідь кружляє на мотоциклі
Під самим верхом купола цирку...
Ну й швидкість! Мов летить на орбіті:
Під серцем у нього дух забирало...
Вслід гнались оченятами діти –
А їхня душа, немов завмирала!
2002
ЕКСКУРСАНТ
Привезли його на ферму,
Там якраз корів доїли:
В ясла клали їм люцерну,
Молоком телят поїли,
І йому дали на пробу –
Смак прийшовся до вподоби!
В іншому селі сусіднім:
В церкві дзвін бив на обідню,
Мед на пасіці качали,
Екскурсанта пригощали...
Повертаючись, ведмедик,
З молоком духмяним, з медом,
В цирк завіз все до буфету...
І, немов по естафеті,
В час перерви на виставі
Дітям всім на стіл поставив!
2002
РАДІСТЬ
За першість, на другий марочний нашийник
Собаці повісили медаль на шию...
Цю радість, однак, собака так сприймала:
„О, їм одного нашийника замало!”
2002
ДРУЗІ
Як хлопчик собачці написника вішав,
Він думку в його оченятах схопив:
„А ще набивається в друзі і тішить,
Разок хоч би взяв – та й собі начепив!”
2002
КАЛЮЖА
В обіймах п’яного, пита калюжа:
– Чому це так, мій вірний давній друже,
Що й свині вже не п’ють води з криниці,
– Вона ж мені по джерелу сестриця?!
– Чому, чому?.. Хіба сама не знаєш?..
– Вона ж відра і мотузка не має!
... Розмову хлопчик цю почув і бродом
(Не дав напитись!) скаламутив воду!
2002
ВЕДМІДЬ І БДЖОЛА
Коли б бджолу спіймав –
Я мед би відібрав!
Над ним кружля бджола,
Він, далі від гріха,
Щоб жала не дала,
Лиш лапами маха...
Аж, гульк – воно стирчить:
І ніс розпух умить!
Він біль спинить не зміг:
В барліг – із носом зліг.
2002
ЖАЛО МЕДУ
– Якби я крила мав –
Брехав ведмідь бджолі –
То я б як ти злітав
По мед, аж ген за ліс...
І пурхав би, як ти,
Із квітки на листок,
І міг би помогти
Тобі зібрать медок...
Від добрих слів його
Бджола йому дзижчить:
– Візьми медку мого –
В гузенці він стирчить.
2002
ФІГУРНЕ КАТАННЯ
Завдяки рекламі ведмедиця
Привела кататися синочка,
На льоду була і донька киці...
Тож побрались з дітками віночком –
Так почався ніжний подих дружби
Двох звірят на ковзанці в палаці,
Що з`єднав теплом і в танці пружно,
Мов здіймав цю пару фігуристів,
Про яких розходилися вісті,
Що вони посіли перше місце...
Як завжди, дотримавшись традицій,
В знак подяки: сину ведмедиці,
Сувенір дали – це лялька киці,
А ведмедя ляльку – донці киці.