Пробач мене, Юначе
Турбую твоє серце знов і знов.
Обставини сильніші за бажання,
Але ніхто не відбере у тебе право на любов.
Пробач мене, Юначе, за розлуку.
Від неї, кажуть, так холоне почуття.
Та я свого кохання муку
У спогадах перенесу через усе життя.
Пробач мені ці зустрічі жагучі,
Короткі, наче спалах вогнища в ночі.
Вокзали, потяги, з роботи втечі –
Немає відпочинку змученій душі.
За все пробач, таке життя...
Собі я теж кажу, що зустріч ця остання
Та пригадавши посмішку твою,
Не сплю до самого світання.
А ще пробач мені, Юначе, ці рядки.
Тебе без слів я зрозумію...
Я зовсім не сумую, навпаки,
Я так живу й по іншому не вмію.
