Вершини
Гасають по білому світу вітри,
По небу хмарини ганяють,
У вихорі тягнуть усе догори
І нищать, на друзки ламають.
Ну, що їм до праці маленьких людей,
До їхніх турбот мурашиних,
Плекання премудрих рожевих ідей
Про добрі щасливі вершини.
Підвладні вершини лиш буйним вітрам,
Та буйні від гонору люди
Ідуть уперед і не вірять чуткам,
Що їм тих вершин не здобути.
Та в прірву поразок ведуть їх сліди,
Й регочуть вітри древньосиві,
Та бачать - хтось сунеться знову туди,
Де сяють вершини звабливі.
Невже тую прірву завалять кістьми
Й протопчуть вузеньку стежину,
А люди маленькі з турбот і пітьми
До щастя здолають вершину.
18.04.06