Табуни
Вік за віком сунуть табунами,
Знищують усе, що стрінуть на шляху,
Після них все всіяне кістками,
Мов прийдешнім поколінням для страху.
Думали, що ми якісь інакші,
Не затопчуть нас ніякі там віки,
Бо за них далеко ми не слабші
І будови наші вічні як й думки.
Певно, ми трагічно помилились,
Нас чекає те, що сталося з всіма,
Табуни топтати не спинились,
Вже і нашого багато що нема.
Знаєм – прах повернеться до праху,
Все знайоме нам загине на землі,
Та надія тішить бідолаху,
Може щось його залишать сили злі.
24.10.06