Видко, що гидко
Таке, на жаль, трапляється дуже часто...
Уже в загсі було видко,
Що Івану Клаву гидко
Нать за рученьку тримати,
Вже мовчок про цілувати…
Та пройшло сімнадцять літ,
Ваня відростив живіт,
Воло гусяче нажер,
Від інсульту ледь не вмер,
Грижу, геморой придбав,
Ногу в ожеледь зламав –
Коли п’яним йшов з гулянки,
Звісно, без своєї Клавки,
А з дружиною чужою
Чи з вродливою вдовою,
Для котрих у кожне свято
Подарунків ніс багато,
А дружині мати гнув…
Та тепер немов забув,
Що була вона «немила»,
Що була «коза», «кобила»,
«Мавпа дохла», «зла собака»,
«Гнида», «видра» і «макака».
Сонцем Клаву називає,
Вірші про любов співає,
Руки, плечі їй цілує,
Більше, ніж попа шанує…
І цвіте від того Клава,
Наче по весні канава.
Кривдно за жінок мені,
Що марнують з бидлом дні.
Миколаїв., 23.12.2012р. 14:09
