25.09.2014 00:09

для всіх

303

6 | 6

 © Тетяна Чорновіл

З серця шалом упереміш

Ноктюрн

Згубило сонце сукню полум’яну

В пухнастому сум’ятті ковилу

І в постіль покотилося духмяну

З трав шелестких за обрію імлу, 

В намітку загорнувшись присмеркову.

Нуртує пристрасть сонячну нестримну, 

Багрянцями стікає небосхил, 

У мить, що непідвладна часу плину, 

Натхнений вітру подихом ковил

Нашіптує ледь чутно колискову.

Тебе чекаю, де мітелок хвилі

Сном сонця сходять в тіней міражі.

Не заблукай у росянім свавіллі, 

Бо в шелесткому прихистку душі

Роси від крапель сну не відокремиш.

Іди аж поки відгукнеться в тиші

Мелодії відлуння чи плачу…

Вслухайся в звуки тиші найніжніші, 

Мій сон відчуєш. Чуєш? Чуєш-ш… Чу…

Схлип ночі з серця шалом упереміш.