Неосяжний ноктюрн

з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»

Сповивши шерехів оману

В тремтливі вечорові тіні,

Між снів нечутною ходою

Ступає осінь дощова.

Пірну за нею в глиб туманну,

Де в сторожкому шелестінні

Щемить колоссям сухостою

Дощами зрошена трава.

Чи ж осягнути я зумію

Цю неосяжну сутність тиші?

Таїть мій сумнів місяць срібно

Крізь ночі згущене биття.

Не стихну в часу веремію

На шелесткому роздоріжжі,

Сприйняти серцем лиш потрібно

Осінніх снів передчуття.

Схитнувши кетяги калини,

Ніч за туманною межею

За хвилею стікає хвиля

В дощі притишені рясні

Щось неосяжне тихоплинне

Враз осягну на мить душею

Й зізнань твоїх терпке свавілля

Відчую в трепетному сні.

Візьміть участь в обговоренні

24.10.2014 20:05 Антоніна Грицаюк => ©

Щось в цьому році осінь була скупа на дощ! Гарне бачення осіннї кроків! Зачаровує!

22.10.2014 22:18 Світлана Рачинська => ©

Свавілля зізнань - це вже щось неосяжне!) Дуже гарно... Там, де між снів нечутно ступає осінь... краса)

22.10.2014 21:29 Ганна Коназюк => ©

Неповторне бачення краси... Чудовий, вишуканий ноктюрн!..

Такі миттєвості душевні, якими сповнене наше буття, особливо цінуються.

красиво! щемливий, терпкуватий і такий вишуканий Ваш ноктюрн!

Неосяжної краси Ваш Ноктюрн, пані Тетяно! Такий коловорот слів, що дух захоплює! )))

Дуже гарно. Ваш вірш,як струмочок, несе джерельну воду.

Чудовий вірш. Дякую Вам за задоволення.