До Влади
Життя воно таке як не в обличчя, так у спину
Навіщо кривдиш таку ж як ти людину
Слова твої мов діаманти, що навкруг, такі ж холодні
Люди ж від блиску й пустоти, що даруєш їм, голодні
Навіщо фарбами червоними розписуєш ти плани
Все одно ти не втечеш від грізно-лютої нагани
Навіщо ти на тонку прядеш, не тобі вершити долі
То знов підсолодиш, але той смак не чутно у неволі
Свободи подих пронесеться, розірве всі кайдани
І буде суд вершить, роз’ятрить незагоєні ще рани
Й не захистять тебе недоторканні мури
Проб’ють, пройдуть, чекай ти на тортури…
Знищать тебе вщент, а ти лиш зміниш маску
І більшість знов повірить у кращі зміни й казку
Обличчя зміниш, суть залишиться та ж сама
І знову лицедійство, знов одвічна мелодрама
Та розслаблятися тобі, повір зарано
Бо знов повіє змінами з майдану…