01.10.2014 20:12
18+
175
    
  2 | 2  
 © Антоніна Грицаюк

Жалюгідна війна

Жалюгідна війна

з рубрики / циклу «Про долю»

З глузду з’їхали – це так,

Вийшли геть з довіри,

Гине лиш один бідняк,

Пси, мов одуріли.


Скаженіють – чують кров,

Мало, все їм мало,

Не один вже смерть знайшов,

Глузду бракувало.


Куди сунеш, розкажи?

Чого тобі треба?

Проклянуть люди сліди,

Дорога до неба.


Тому, хто на свій землі,

А ви чужоземці,

Згиньте кляті москалі,

Зійде сонце вранці.


Не для вас, ви сучі діти,

Кров чию ви ллєте?

Нам би жити і радіти,

Та ви не даєте.


Схаменіться, годі вже!

У вас є також мати,

Яка віри і не йме,

Звідкіль то чекати?


Плаче небо, плаче мати,

Немає кордонів,

Кров не гоже проливати,

Досить вже прокльонів.



м. Славута, 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 02.10.2014 15:52  Тетяна Чорновіл => © 

Справедливі зболені слова!
Для плачу справді немає кордонів, як і для біди!
Ті, що насилають біду нам, раптом можуть самі нею захлинутися!

 02.10.2014 01:27  Світлана Рачинська => © 

Твір просто кипить розпачем, але завершення пом"якшує сприйняття. Дійсно, досить вже і прокльонів і смертей. Досить!