Ех, махнути би у Трапезунд!
Начитаєшся хворих книжок –
І молитви звучать претензійно,
А з полиці дешевий божок
Углядається в душу спокійно.
Квіти сохнуть у вазі без дна,
За порогом – холонучі стіни.
«Ти одна! Ти одна! Ти одна…» -
Наче постріли, вибухи, міни.
І на мапі незвіданий світ,
Мов прокльон у твою примітивність.
Ти не тямиш, що знав Геракліт,
Та по нотах розігруєш хтивість.
Ти крізь пальці колишеш єство,
Упиваєшся соком нарциса.
Зненавиділа дзеркало, бо
Очі схожі на ватмани лисі.
Ти боїшся висотних споруд,
Бо ще хочеш пожити хоч трохи.
Ех, махнути би у Трапезунд,
Де не рають на лавках Солохи!
І хотілось би, наче в кіно,
Де великий відсоток щасливих.
Шарудить, шелестить: "Не дано!"
Бульбашками калюжними злива.
16.08.2013
